http://www.youtube.com/watch?v=9JYpAAWKyA4

Однако... холодно...

Она не твоя.

Показал ей весь мир и подарил,
И весь мир за тебя говорил:
"Что с того, что с тобой жизнь нарядная,
Думаешь ты разгадал, что надо ей,
Всё, что надо ей".

Но ведь она не твоя, хоть с тобой она
Даже иногда и бывает.
Она не твоя, как глоток вина,
Так тебя она выпивает.

Она не твоя, ты играешь с ней,
А она с тобой потому, что
Знаешь ли ты,
Что в себе таит женская любовь.

Тайные жаркие свидания,
Ссоры и ранние рыдания,
Молодой, кровь кипит, тело смелое,
Это всё так скоро надоело ей,
Боль любви твоей.

Но ведь она не твоя, хоть с тобой она
Даже иногда и бывает.
Она не твоя, как глоток вина,
Так тебя она выпивает.

Она не твоя, ты играешь с ней,
А она с тобой потому, что
Знаешь ли ты,
Что в себе таит женская любовь.

Знаешь ли ты о чём молчит она,
О чём её мечты.
Знаешь ли ты что говорит она,
Когда не рядом ты,
Рядом с кем-то другим.

Знаешь ли ты, когда уйдёт она,
Куда она идёт.
Слушая шаги, знаешь ли ты
И имеешь ли ты власть,
Чтоб удержать её,
Но ведь она не твоя.

Но ведь она не твоя,
Она не твоя, ты играешь с ней,
А она с тобой.
Потому что, знаешь ли ты,
Что в себе таит женская любовь.

А ведь песня с серьезной проблемой , проблемой  о современной эмансипации женского населения на планете Земля. Никакой Белой Богини на горизонте нет и Общества победившего матриархата.

И никакого равноправия тем более. Права мужчин ущемляются во всем мире с каждым годом, процент алиментов растет, число измен и предательств со стороны женщин в разы выше, насилие в семье по статистике почти одинаковое, но по тяжести причиненных травм женщины далеко впереди. Женщины допущены во все органы управления.

Мужчины постепенно превращаются в подкаблучников и сопливых существ, а женщины демонстрируют свою власть и силу. Курят по статистики опять же больше женского населения.
Статистика курения. Женщин и мужчин

Почему Ulis не затрагивает эту глобальную и важнейшую проблему?   

Потому что эта проблема на поверхности, в повседневной жизни каждого. И именно от женщин, продолжателей  рода Человеческого зависит качество воплощенных Атм. 
А сейчас, что мы видим Ulis, в законах сказано, что заниматься сексуальной жизнью человеку в любом возрасте никто не в праве запрещать.
Но на данном этапе в Мире много Оборотней и людей с программами Тварей, еще и подключенных к Сиону и другим гадам. Кого они могут наплодить и народить - ответ очевиден.
Вседозволенность в сексе и сексуальная революция в мире открывает им полностью дорогу.

Белое Человечество погибает, оно больше не хочет рожать много детей и воспитывать их с одним мужчиной. Эмансипированным европейским женщинам хочется потреблять и командовать, потреблЯдь и командовать. Искать развлечения в сексуальном буме, который охватил весь мир, никаких границ, никаких моральных и этических норм, полнейшая вседозволенность и блядство.

Это не сексуальная свобода Ulis, это реальная оргия всей Планеты. Психология женщин и мужчин различается кардинально. Мозг работает совсем по-другому принципу.

И  гомосексуалисты, лесбиянки и прочая грязь, появилась не из-за Леди Гаги, а из-за свободы сексуальной жизни. Чем больше возможностей и распущенности, тем ниже порог возбуждения у мужчины и как следствие рождения разного рода извращений. Это ведь все неразрывно связано с подсознанием и лимбическими установками в нашей голове.

Аз, считает, что проблема требует более детального разбирательства и предлагает создать соответствующую тему.

Отредактировано ПРОМЕТЕЙ (2014-10-06 19:30:33)

В ветке "Самые красивые здания мира" расскажу тебе (и всему народу) о ПЕРВИЧНОМ смысле "ГУСЕЙ"...

Смысл слова ГУСИ (укр.) изначально был ГАСЫ, то есть те что ГАСЯТ (тушат) пламя (вогонь).

Олесь Бердник

ХТО ЗВАЖИТЬСЯ — ВОГНЯНИМ НАРЕЧЕТЬСЯ
Фантастична повість

Частина перша

ДИВО ЧОРТОВОЇ ДОЛИНИ
ГОРОБИНА НІЧ

Шаленіла гроза.
Старі люди дивувалися: звечора ніщо не віщувало негоди. Сонце заходило на спеку, повітря було сухе й давлюче, небокрай багрянився над дніпровськими луками урочисто. А потім сталося несподіване, грізне…
Десь опівночі в небі почувся клекіт, ніби вдалині завели весільної пісні лелеки. Парубки та дівчата, які ще никали понад берегами, милуючись плакучими верболозами й журливою піснею дніпровського плину, одірвалися від своїх ліричних справ; зморені цілоденною працею хлібороби, які повлягалися спати під відкритим небом, розплющили очі; столітні бабусі, хворі на безсоння, нашорошили вуха; тривожно заіржали не знати чому коні на луках.
Клекіт гучнішав, покотив хвилями понад сонною землею. Здавалося, повітря загусло, в ньому попливли тугі, пружні кола, ніби від падіння каменя в воду. Недалеко від місячного серпа загорілася яскрава зоря, запульсувала, огорнулася туманною короною. Барви її мінилися: спочатку вона була темно-вишнева, потім червона, жовта, ніжно-зелена, блакитна, бузкова. Нарешті зоря спалахнула сліпучим фіолетом, видовжилася, завібрувала і, немов загострена стріла, впала, майнувши пишним хвостом, десь за лісом. Слідом за нею в небі прокотилася друга зоря — ця мала м’якші барви, ніжно-рожеві. Вона теж упала на північному заході, за стіною правічного лісу.
І тоді почалося.
Не знати звідки зірвалася буря. Понад селом прокотився смерч, стіна куряви піднялася з поля, чорна хмара закрила місяць. Страшна блискавиця розкраяла темінь, стьобнула вогняним батогом у просторі, ніби підганяючи ліниві стихії погоди. Свічкою спалахнула скирта соломи за лісом, гучно забамкав пожежний дзвін, скликаючи до негаданої праці пожежників.
Та де там!
Перша блискавиця була лише сигналом до початку небесної драми. Стіна дощу впала на землю, грізно зашуміли, заклекотіли пінисті потоки, змиваючи з горбів у долини дозрілі гарбузи, соковиті помідори, валяючи додолу важкі голови соняхів. Всі в селі прокинулися, окрім малих дітей. Парубки з дівчатами рвонули під захист клунь та повіток.
Гроза розлютувалася не на жарт, небо стало схоже на гігантський жмут полум’яних розтріпаних канатів, з якими почав бавитися невидимий космічний титан. Одна за одною блискавиці цвьохали на землю — довжелезні, яскраво-фіолетові. Громовідвід біля клубу оповився примарним перлистим сяйвом, вздовж нього до землі пливли з сухим тріском вогнисті іскри. Сторож дід Онисько злякався і, плюнувши на свій відповідальний пост, дременув під дощем додому.
Гроза руйнувала димарі, зривала дахи, псувала радіоприймачі, понад городами й шляхами металися багряні кулясті блискавиці; інколи вони підкрадалися до старих гіллястих дерев, вибухали холодним примарним полум’ям, розпанахуючи товстезні стовбуряки навпіл. Та шквал вирував недовго. За якусь годину лихо зійшло, стіна зливи пропала, тільки небесні вогні невпинно миготіли аж до світання.
Славко був свідком всього, що сталося. Він до півночі сидів у садку, поміж заростей малини, розглядаючи в саморобний телескоп місячні кратери. Перед цим хлопець вичитав разом з Ліною у журналі «Юний технік» дуже цікаву статтю про дивовижні явища на Місяці, що їх інколи спостерігають учені: при появі сонця в деяких кратерах виникали зелені плями, вони ширилися на світлі, пересувалися з місця на місце і щезали, коли починалася місячна ніч: часом пропадали з поверхні земного супутника гігантські цирки, ніби їх покривав хтось непрозорим ковпаком, а пізніше несподівано знову з’являлися. Одного разу в кратері Коперника бачили світляний трикутник, до нього з різних боків повзли яскраві цятки і зливалися з тим геометричним узором. Такі повідомлення не давали спокою Славкові, і ось з допомогою Максима Івановича — учителя астрономії — він змайстрував невеликий телескоп і в ясні ночі не зводив очей з таємничого місячного диска. Нічого нового він на Місяці не побачив, зате став мимовільним свідком дивного явища природи.
Коли за ліс упало дві зорі, хлопець кинувся до хати, захоплено гукаю чи:
— Боліди! Боліди впали!
— Га? Що? — жахнувся зі сну батько. — Чого ти ґвалтуєш серед ночі?
— Я ж кажу, — ображено озвався син. — За нашим лісом впали два великі боліди!
— Які боліди?
— Небесні камені. Метеорити. Завтра побіжу шукати! Треба сказати Максиму Йвановичу! Це ж знаєте яка подія!
— Ото подія, — невдоволено пробурчав батько. — Каменюки якісь впали, а ти кудкудачеш, ніби курка над яйцем!
— Та не прості ж, а з космосу!
— Вони скрізь однакові, — позіхнув батько. — Читав же в журналах? На Місяці такі самі каменюки, як і в нас. Камінь він і є камінь, хоч ти його й освяти! А як вже тобі забажалося побачити його, то скажи про те Максиму Йвановичу! Ну, цить, не шуми, дай подрімати…
Та спати не довелося ні батькові, ні бабі Оришці. Гроза розбудила всіх. Баба нажахано поглядала у вікно, хрестилася, коли блискавиця десь поблизу заганяла громову стрілу в землю.
— Горобина ніч, — шепотіла вона, зітхаючи, — одведи й заступи, господи!
— А яка це горобина ніч, бабо? — поцікавився Славко, висовуючи носа у вікно.
— А киш! — крикнула баба, замахуючись на онука. — Як стьобне, то й не кавкнеш! То не проста гроза. І дві зорі впали за селом непрості. Колись таке вже було…
— Що було?
— Як була я ще дівчам… Пам’ятаєш, минулого літа я хотіла вам оповісти, а ви сміялися… Скажу нині. Діло було ще за царського режиму. Ще й на гулі я не ходила. Якось вночі упала теж зоря у Вовчу Долину…
— А де це Вовча Долина?
— Тепер вона Чортова називається. А тоді була Вовча… Так ото, кажу я, впала зоря вночі, і почалася гроза, така, як нині… Одведи й заступи — бач, що діється!
— Далі, що далі, бабо?
— Ну що? Скінчилася гроза. А у Вовчій Долині люди стали помічати: як тільки ніч — так щось і світиться…
— Що світиться?
— А хтозна-що. Над Каранню таке марево, наче зірниця…
— Не вигадуйте, мамо, — невдоволено озвався батько. — Геть забили тямки хлопцеві казками та чудесами.
— А от і не вигадка, — сердито мовила баба. — Все, як нині, досі пам’ятаю. Спитай старого Ониська — він не дасть збрехати. Ти ж не з Вогників, а з Зеленьок, от і не знаєш, а я знаю.
— Найшли, кого питати, — буркнув батько. — Відомий базікало. Ще чарку налити — до світання не переслухаєш.
— Тату, не заважайте, хай баба далі каже!
— Світиться та й світиться, — вела далі баба, тривожно поглядаючи за вікно, де миготіли зірниці. А що — не знають люди, бояться йти туди…
— Я б не побоявся, — сказав Славко.
— Знаю, знаю! Хоробрий який! Минув час… і з Вовчої Долини вийшла баба… Баба-яга, стара, горбата…
— От-от, — засміявся батько. — Договорилися…
— Засмійся, Матвійку, дам копійку, — ображено буркнула баба. — Дуже грамотний ти, Трохиме. Жаль, що мало моїх годків осталося в живих, а то вони тобі те саме сказали б. Довго жила та баба в долині. Хатка там в неї була…
— На курячій лапці, — піддакнув батько.
— Атож. А у вікні вогонь. Хто не боявся — приходив до неї. Лікуватися чи поради питати. Всіх лікувала. Травами пахучими, словом добрим. І грошей не брала. Приязна баба була…
— Яка ж вона яга, коли добра?
— Не знаю. Кажу те, що було. Негарну вона мала подобу, але очі великі, ясні, добрі. Один раз я її бачила, мати-покійниця водила мене, щоб хворобу вигнати з грудей… палило мені груди, щось не давало дихати…
— Ну й що? — зацікавився батько. — Помогло?
— Ще як помогло! Глянула вона мені у в очі, торкнулася рукою грудей, щось прошепотіла. І одразу полегшало, одпустило…
— А де ж та баба поділася? — схвильовано запитав Славко, тривожно позираючи у вікно, де все ще миготіли грозові вогні.
— Не знаю. Піп дуже гнівався на людей, що ходили до тієї баби. Проклинав, обіцяв пекло тим, хто лікуватиметься в неї, прозвав Вовчу Долину Чортовою. Ну, люди почали боятися. Потім з волості старшина приїхав, два солдати з оружжям… Взяли ще парубків, які сильніші, пішли в Чортову Долину, щоб знайти бабу-ягу. Піп звелів привести її до церкви. Шукали-шукали, всю долину обнишпорили, так і не знайшли… Ні хатки, ні баби…
— Бо вигадки, — повчально сказав батько.
— То це й я вигадую? — гнівно запитала баба. — Буцімто була у неї в долині? Вигадую — еге?
— Приснилося. Коли то те було? Ви вже не розрізняєте — де воно сон, а де правда.
— І ти туди ж, — докірливо мовила баба, вкриваючись рядном. — Хай уже нинішні недовірливі — їм усе вигадка. Пісня — вигадка, казка — вигадка. А колись нам і казка була правда. Ого, ще й яка правда!
— Казкою ситий не будеш, — іронічно хмикнув батько.
— Хліб для живота, а казка — для серця, — одрізала баба. — Так казала моя мати-покійниця, царство їй небесне. Дитина без казки не може. Зачахне дитя, як не почує казки, або лобурякою стане таким, що не дай бог! Тепер — не встигло дитя зіп’ястися на ноги, а ви йому — трактор під носа тичете, торохтьоло смердюче! Воно й радіє, є забавка!
— А чого ж, — вдоволено сказав батько. — Трактор — то діло. Сіє, оре, возить! Наука, мамо, сила дивовижна! Га? Куди ваша казка?!
— Хай буде, — буркотіла баба. — Я що? Я не проти. Хай їздять і на тракторі чи верхи на чортові, а казки все-таки хай не забувають. Бо здичавіють…
— Потягло все на базікання, — одвернувся дід до стіни. — Славку, марш спати. Гроза затихає…
— Іду, йду, — озвався онук. — А вранці — до Максима Йвановича. Боліди були непрості, їх треба шукати…
— Шукай, голубчику, — усміхнулася баба Оришка. — Згадаєш моє слово — не проста ця гроза. І зорі ті, що впали за лісом, теж не прості. І впали вони не деінде, як у Чортовій Долині. Знову там, де й колись..

Зелёный, слова эти и есть музыка. Если не нравится или не по правилам, дело хозяйское, можете удалить.

Отредактировано Алексс (2014-10-07 14:23:17)

Идут часы за часом час,за годом год считая,
Неумолимо время в нас о том напоминает,
Душа чиста, как лист бела, где стерты жизнью буквы,
Вся суть сгорела в ней до тла, остались лишь скорлупки

Душа, что же ты молчишь, или ты грустишь,
Потеряв мечту простую,
Нить не соединить, не найти слова,
Не понять любовь земную.

Идут часы за годом год, за веком век сверяя,
На перепутье трех дорог я жизнь свою читаю,
Пытаюсь я восстановить все те слова, что были,
Обрывки их соединить, создать мечту из пыли.

Душа, что же ты молчишь, или ты грустишь,
Потеряв мечту простую,
Нить не соединить, не найти слова,
Не понять любовь земную.

Из рук листок календаря холодный вырвет ветер,
Куда теперь отправлюсь я, кто сможет мне ответить?
А дождь косой бьет по щекам, и ветер завывает,
Назад отрезан путь, а там, что там - никто не знает!

Душа, что же ты молчишь, или ты грустишь,
Потеряв мечту простую,
Нить не соединить, не найти слова,
Не понять любовь земную.

Украинцы, смотрите на роскошную столицу Бафомета. Богатейший город Европы.

Можно терпеть силу
Можно пить текилу
Можешь ждать утро
А я и дальше буду.

Выбирать своё солнце
Поднимать свои веки
Да я и дальше буду
Выбирать своё чудо.

Да я и дальше буду
Выбирать своё чудо

Все мы солдаты Наины - Громи туркшистов!!!

Может кто эзотерически препарировать клип?

Идею клипа в 99% случаев предлагает режиссер, поэтому лучше просмотри другие работы режиссера чтобы понять есть ли "месседжы" в других  его работах. Никогда не ассоциируйте видеоряд с личностью артиста или текстом. Артист может предложить режиссеру "хочу такую идею", все равно визуально ее решает режиссер и монтажер, который выбирает кадры, оператор - свет, арт директор, стилисты - шмотки и декорации.
Как пример, в одном клипе артист проходил мимо стены в городе где был мелом нарисован символ "рыбка-иисус". Знакомый христианин сказал, когда посмотрел: Они специально так сняли? Хотели сказать что они верующие.

Отредактировано Highway (2017-01-13 13:06:33)